ХУТІР ЧИГИРИНІВКА (ТАЛАГИРІВКА)

Сьогодні, на Чигиринщині майже ніхто нічого не може сказати про хутір в якому на початку минулого століття вирувало життя на повну, а в «Списках населених міст

Херсонської губернії» та метричних книгах того часу даний населений пункт взагалі був писаний слободою та пізніше навіть селом. Мова піде про Чигиринівку. Хутір Чигиринівка більш відомий як Талагарева (Талагрева) - вже зниклий населений пункт Черкаського, донедавна Чигиринського районів Черкаської області, котрий проіснував до 70-х років минулого століття. З кінця XVIII століття слобода Чигиринівка належала родині військових поселенців з прізвищем Талагирі, а саме: відставного прапорщика, згодом поміщика Дем’яна і вахмістра Павла. Ім’я Дем’яна Талагирі також згадується в сповідній відомості церков Новомиргородської протопопії за 1766 рік, де він згадується гусаром та свояком Василя Василєва роти восьмої шанця Вершацького церкви Різдва Пресвятої Богородиці. На момент перепису Дем’янові було приблизно двадцять два роки. В тім, напевне, за більш як двадцять років служби Дем’ян Талагирі вислужився до прапорщика та навіть мав своїх дворових кріпаків. Став власником слободи і її слобожан, хоча сам проживав у Нестерівці. Перша писемна згадка де вказується пряма назва слободи Чигиринівки згадується в метричній книзі церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Нестерівки (Вершаць) та датується 1792-им роком. В записі метричної книги сказане наступне: «Крестил иерей Федор Глобачевь младенца Павла родителей законньіх Николая Чигриненка и женьі его Евдокии жителей слободьі Чигириновки». Цілком імовірно що саме від прізвища Чигриненко і пішла назва слободи Чигиринівка. Проводячи аналіз на базі наявних сповідок та метричних книг Церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Нестерівка Стецівської волості Олександрівського повіту Херсонської губернії на кінець XVIII століття мені зустрічаються наступні прізвища поселенців: осібні або ж дворові кріпаки Басарабенко (перша згадка датується 1799 роком, до цього носили прізвище Горбенко), Горб (Горбенко) та селяни Бреусенко, Гончар, Горовий, Житниченко, Савів, Ткач, Швець, Шкляренко, Чигрин (Чигриненко), Чорний. Будучи обивателями церкви села Нестерівка селяни жили звичним життям того часу: народжують, укладають шлюби з мешканцями навколишніх слобід та сіл і майже ніколи зі своїми односельцями та помирають. З 1821-го року слобода Чигиринівка перейшла у власність поміщиці та корнетші Ариновичевій, а з 1832-го року поміщику Савві Яковлевичу Модзолевському та його рідним. Сам Савва Яковлевич Модзалевський проживав в селі Вершаці за професією був приставом другого стану Олександрійського повіту. Походив з роду значкових товаришів. Продовжуючи аналіз наявних сповідок та метричних книг вже за першу половину XIX століття церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Вершаць до вже наявного фамільного фонду додаються такі прізвища: Бессараб, Бреус, Дакало, Нижник, Сулима, Ткаченко, Харченко. Натомість, деякі з названих раніше - зникають. Наприклад, вже згадане прізвище Чигрин та Чигриненко вже майже не фігурує в записах метрик, а це значить що його носії того часу були жіночої статі та уклали шлюби та змінили своє прізвище або були похилого віку або ж просто померли. Аналізуючи вже вище згадані «Списки населених міст Херсонської губернії» станом на 1868 рік у селі Чигиринівка (Талагирівка) Стецівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії налічувалось 10 дворів, проживало 27 осіб чоловічого та 26 осіб жіночої статей (всього 53 особи). У другій половині ХІХ століття прізвищевий фонд села Чигиринівки фактично залишається сталим. До нього додаються, хіба, лише декілька прізвищ серед таких - прізвище Басараб та Чабан. Станом на 1888-й рік у селі Чигиринівка (Талагирівка) Стецівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії налічувалось 34 осіб чоловічого та 39 осіб жіночої статей, всього 73 особи. За переписом 1896-го року було 11 дворів та 60 мешканців в тому 30 осіб чоловічої та 30 осіб жіночої статей. Вочевидь, за даний проміжок часу населення Чигиринівки скоротилося, припускаю що з-за епідемій та холер котрі в той час були не рідкісним явищем. До того ж, в даному переписі село Чигиринівка (Талагирівка) назване хутором. Завдяки довідниковій книзі Херсонської єпархії ми дізнаємось що у 1905-му році у селі Чигиринівка було 18 дворів та 83 мешканців (43 осіб чоловічого та 40 осіб жіночої статей). За останнім доступним на сьогодні переписом Російської імперії у 1916-му році у селі Чигиринівка (Талагирівка) Стецівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії налічувався 21 двір та проживало 55 осіб чоловічого та 58 осіб жіночої статі (всього 113 осіб). Серед селянства на початок ХХ століття найбільш чисельними родинами села були родини Бессараб (вони ж Басараби), Бреус, Горбенко, Нижник. Не оминули Чигиринівку і події Першої Світової війни. Чигиринівці теж брали участь в боях у лавах імператорської армії Російської імперії. Серед таких, сьогодні нам відомі наступні імена: рядовий Степан Микитович Бессараб, рядовий Констянтин Семенович Бреус, рядовий Сидір Павлович Бессараб. Всі вони отримували поранення безпосередньо під час бойових дій, а останнього було вбито після двохмісячного лікування у військовому госпіталі. Під час Голодомору 1932-1933 рр. також були жертви і серед місцевого населення Чигиринівки (Талагирівки). З матеріалів збірника Третьої історико-краєзнавчої учнівської конференції Суботівської загальньоосвітньої школи можна дізнатись свідчення респондентів, котрі безпосередньо були очевидцями тих страшних подій. Пригадуючи ті часи чигиринівці згадували наступне: Оповідач Басараб Харлампій Климович 1925 р.н.: «..Голод я пам’ятаю. Забирали зерно свої активісти, місцеві. Вони ходили зі щупами, без документів, свої бандіти. Ходили без зброї. Серед таких пригадую Хирсанчука Гераська - Герасима (із Замосту - кутка села Верщаці). Ніхто їм не сопротивлявся, бо були б аж на Сєвєрі. Харчі дехто міг ховать, але знаходили скрізь і забирали все - і по запічках квасолю трусили та висипали. Хто закопував у землю, то щупами знаходили. У тих, хто не йшов у колгосп, забирали й худобу. Людей судили. Збирати нічого не дозволяли. До колгоспу люди не хотіли йти. У мого діда Теофана було четверо коней і шість корів та довгий сарай. Сарай забрали під колгосп і зробили конюшню. Дід даже не сопротивлявся бо боявся Сибіру. Тоді його вигнали з хати, то він перейшов жити до нашого батька. Так і жили з нами. Пам’ятаю, що прийшли «активісти» - загін продзачистки то вони потрусили і все забрали. Полізли на горіще і забрали качанчики. З-під закрама пшінку витягували мотовилом. Забрали даже метричні (посвідки про народження - прим. авт.): мою і сестри Маші, скурили..». Оповідачка Басараб Софія Федорівна 1921 р.н.: «..Худобу забирали, у нас забрали і коні, і корови і все зерно, яке знаходили. Не давали збирати гнилу картоплю, буряки у полі, чи яку зернину. Було, підемо крадькома у поле щось знайти, несемо додому, а він приїде на коні і забере. А ми йдемо додому голодні і плачемо. Всі страждали від голоду, пухли багато, вмирали. Голод зводив людей з ума..». Оповідач Басараб Харлампій Климович 1925 р.н.: «..Ми жили на хуторі Чигиринівка (Талагарева), то нас спасав ліс і ставок. Ще нас спасла корова. Так і вижили. У нас люди ділились і такого страшного голоду, як у селі, ми не знали. Пухлих було мало. Їли все: листя сушили з кропиви, ліщини, липи, калачики. Перетирали і пекли оладки. Ще мати пекла оладки з горіхового листя, а ми ловили в ставку рибу, раки, черепах. Родичі на не допомагали бо самі голодні були. На хуторі люди масово почали мерти в 1933 році, того що повиходили всі ресурси. Іще у матері був перстінь, хрест і серги золоті. Батько їх забрав та поїхав у Чигирин у так званий «Торгсін». На них виміняв борошна та хлібину. Так і дотягли до нового урожаю. На хуторі ж мерли люди, але не так масово, як у селі, а людоїдства у нас не було. А от у Когутівці, казали люди, що якісь, зарізали й з’їли дитину. Померлих людей на хуторі хоронили . А в селі накидали повну яму, бо не було кому копать ями, всі голодні були. Хтозна, де вже ті могили»..». Оповідачами були уродженці хутору Чигиринівки (Талагирівки). Інформацію записала Коваленко Галина Федорівна, село Вершаці, ЗОШ І-ІІІ ступенів 20-го жовтня 2005-го року. На жаль, міжвоєнний період ХХ століття був трагічний не тільки для села Чигиринівки, а й для всієї України. Населений пункт в документах того часу вже згадується як хутір, а місцеве населення і далі продовжує оговтуватись від завданих втрат спричинених Голодомором і безжальною колективізацією. Хутір Чигиринівка як і село Вершаці був окупований німецькими військами на початку серпня 1941-го року зі сторони Олександрівського району, як правило це були мотопіхотні та піхотні з’єднання. З книжки «Вершаці: Історія і сьогодення» Перепелиці А., можна дізнатись, що частина населення Чигиринського та навколишніх районів всіляко підтримувала партизанський рух, тікаючи та долучаючись в Чорний ліс до партизан. Із початку окупації в лісах біля хутору Самбросівки та хутору Чигиринівки були незначні диверсійні групи, а вже в 1942-му році радянське командування направило кілька груп десантників до Чорного лісу, а тому партизанські загони стали більш чисельними. Місцеве населення з ближніх сіл, щоб знайти партизан йшли саме на хутір Чигиринівку (Талагирівку) стежкою яка вела із Чигиринівки на село Гутницьке в гущу лісу: роблячи там зупинку. Через декілька днів до них підходили партизани радянської армії. Тож чисельність партизанського загону збільшилася майже до тисячі осіб. Німецькі ж війська про зв’язки місцевого населення з партизанами знало. Про події тих часів на хуторі Чигиринівці збереглися згадки очевидців, ось що згадувала мешканка села Вершаць Кошман Г. 1936 р.н.: «...В дитинстві я часто гостювала в родичів в Талагаревій. Одного разу мене розбудив сильний гуркіт. Схватившись з ліжка і заглянувшись у вікно я побачила лице гітлерівця. Тітка зайшла в хату і сказала щоб я одягнулася бо потрібно йти в центр хутору. Коли ми туди прийшли то побачили багато людей. Майже всі жителі стояли і слухали гітлерівців, які були на конях. Після промови гітлерівці поїхали в сторону Вершаць, а люди залишилися стояти. Потім до гурту вийшла група озброєних людей. Розпитавши у хуторян про гітлерівців вони знову пішли в ліс. Повернувшись із родичами до хати дядько запряг коней і повіз мене додому. Після цього мене батьки завжди лякали що як не буду слух’яна то відвезуть мене у Талагареву, а там німці мене вб’ють. Коли я підросла то мені батьки розповіли що гітлерівці зігнали людей та лякали розстрілом, щоб ті не допомагали партизанам..». На жаль, чимало чигиринівців потрапило в німецький полон. Підлітків села вивозили до Німеччини для роботи на користь Рейху, серед відомих мені сьогодні такі імена: Бреус Мокрина Наумівна, Нижник Ювмен, Басараб Харлампій Климович. В кінці 90-х років минулого століття щодо таких людей будуть вживати термін «остарбайтер». Повертаючись назад, варто назвати імена полеглих солдат та вбитого мирного населення хутору що загинуло під час Другої світової війни. Згідно з рішенням правління вершацького колгоспу «Комунар» від 10-го листопаду 1956-го року, в травні 1966-го року бригадою будівельників райміжкогоспбуду в центрі села Вершаці був встановлений обеліск Слави з іменами 216-ти осіб односельчан та загиблих з прилеглих хуторів. Серед них і імена деяких уродженців хутору Чигиринівка: Басараб М.С., Басараб М.П., Басараб В.Г., Басараб О.П., Басараб Д.О., Басараб С.Т., Басараб І.С., Басараб В.І., Бреус П.К., Горбенко Г.Ю., Горбенко М.К., Нижник П.М., Нижник В.Ф., Нижник Г.Я. Також, в ході наступальних операцій радянської армії взимку 1944-го року, далеко від рідної домівки в братських могилах були вбиті та поховані воїни, імена яких знайдені в ході власного генеалогічного дослідження: - Басараб Афанасій Теофанович (1905-1944 рр.) - вбитий та похований в братський могилі в селі Коханівка Знам’янського району Кіровоградської області., - Басараб Клим Теофанович (1903-1944 рр.) - вбитий та похований в братській могилі села Осикувате Кіровоградського району Кіровоградської області (батько вищезгаданого респондента Харлампія Бессараба). - Басараб Трохим Климович (1920-1944 рр.) - вбитий та похований неподалік від хутору Ямки Олександрівського району Кіровоградської області (син Басараба К.Т. та брат Басараба Х.К). Після Другої Світової війни хутір Чигиринівка підпорядковується Вершацькій сільській раді, а тому, хутірські діти ходили до школи саме цього села. Дорослі ж, ходили працювати до колгоспів «Широкий лан» та колгоспу «Будьонного» відробляючи річну норму в 250-т днів. У книзі «Вершаці: історія і сьогодення», пані Алла пише: «..в середині минулого століття різко зменшується кількість населення в приглеглих селу Вершаці хуторах..», але, на мою думку, цьому зумовили події першої половини минулого століття, а згодом, останнім цвяхом на приречене знищення хуторів, зокрема Чигиринівки (Талагирівки) стало укрупнення господарства шляхом об’єднанням всіх навколишніх сіл та хуторів в єдиний колгосп. Таким був колгосп «Будьонного» села Вершаць до якого входили хуторяни та селяни Чигиринівки, Самбросівки та Цибиківки, тощо. У 1958-му році в Чигиринському районі відбулася реорганізація господарств, на території с. Вершаці: було утворено новий колгосп «Комунар», до якого включили і хутір Чигиринівку. Політика уряду щодо укрупнення господарств вплинула на кількість населення, а тому населення хутору з кожним роком почало виїзджати в сусіднє село Вершаці, рідше - в місто Чигирин, села Ружичеве та Цвітну, місто Знам’янку Кіровоградської області, тощо. Однією з причин такого переселення стало погане шляхосполучення з іншими населеними пунктами та відсутня електрифікація хутору, коли вже на той час в майже усьому Чигиринському районі вона відбулася. З тих часів багато родичів, котрі вже не жили на хуторі відправляли дітей до своїх батьків, тоді, між дітьми в іграх «ходила» така дитяча примовка котрою діти дразнились: «..Бражник, Нижник, Басараб пішли раз купаться. Бражник, Нижник утонув, хто із них остався?». Проте, вже в кінці 70-х років минулого століття хутір покидають останні мешканці, залишаючи по собі пусті обжитті помістя та землі.

Нащадки таких переселенців живуть і по сьогодні поряд з нами та носять прізвища що вирізняються серед фамільного пантеону Чигиринщини своєю унікальністю. Таким чином кількасотрічна історія хутору Чигиринівки (Талагирівки) добігала свого існування. 19 листопада 2023-го року Едуард КУЧМА