ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ ТАЛАНОВИТИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК,СПІВЕЦЬ УКРАЇНИ, ДНІПРА І БОРОВИЦІ - МИКОЛА ЦИБЕНКО

У наш час досить важко знайти справжніх письменників, які писали від душі та щирого серця. Письменників, які в кожне слово вкладали часточку себе, свого тепла, своєї доброти. Письменників, які ночами не досипали, бо ж для них ніч - час думок , час коли вони наодинці зі своїми думками, це та пора, коли вони відкривають свою душу усьому світові. Одним із таких письменників, був уродженець села Боровиця, Чигиринського району, Черкаської області - Микола Іванович Цибенко.

Народився далекого 1939-го року, тоді, через очі ще малого Миколки пройшла Друга Світова війна, голод та переселення з рідного села, яке в майбутньому він не раз згадуватиме в своїх творах та віршах.. Було всього: і радості, і горя, і вдачі, і лиха, проте хлопчина все долав, і всі емоції, які отримував від того, вкладав і виливав у своїх рукописах. Від того до пера потягнувся ще з шкільних років. Останній дзвінок пролунав у 1956 році. А тому після її закінчення потрібно відразу готуватися до вступних екзаменів. В тому ж році вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. П'ять років навчання пролетіли непомітно. Вже в 1961 році, за розподілом Микола Іванович їде в Казахстан до цілинного колгоспу працювати прорабом. Там же й одружився, незабаром народився син. Але якби не було добре та гарно в новім краю, проте доля підказувала, що дома найкраще. Все частіш снилася стара Боровиця. Снилися і ті кривуваті вулички, і та батьківська хата, і старе пасовисько, де ще малим з однолітками гнав пасти череди. Вже скоро він повертається в Україну і оселяється зі своєю родиною у Вільногірськ. Там влаштовується працювати до будівельного управління. Згодом, переїжджає до Дніпропетровська (нині – Дніпро), де від тої миті і до самої пенсії стає відданим своїй роботі в проектному інституті. Не покидав і віршування. Невтомний трудівник, палкий патріот своєї країни, завжди з гумором, з під руки Миколи Івановича вийшло вісім поетичних збірок, які у всі роки приносили радість та втіху українському народу. Це були: «Пригоди Тихослава», «Лисяче серце», «Сім казок», «Ключ трава», «Ожуг», тощо. Його п'єси ставили у театрах Луганську, він сам – друкувався в різних журналах, на його вірші писалися пісні. Від цієї людини життя завжди вирувало ключем. Радів світові, був небайдужий до рідного краю, закарбувався всім, як людина чуйна, оптимістична, життєрадісна, життєвій силі якого могли б позаздрити більшість з нас. Але як всім нам відомо, що Бог забирає найкращих.. 27 жовтня 2016 року на 77-му році свого життя перестало битися серце Миколи Івановича Цибенка, людини з великої літери, людини, яка творила і звершувала прекрасне та вічне. Ось так закінчився життєвий шлях цієї видатної людини, яка лишила по собі слід в історії та культурі всієї України. Про таку людину пам'ятатимуть вічно, бо вони ж такі люди залишаються назавжди у наших серцях. Едуард Кучма, студент І курсу ПНПУ ім. К. Д. Ушинського, влас. кор. «ЧВ»