26 листопада - день пам'яті жертв Голодомору,
1921-1923 рр; 1932-1933 рр; 1946-1947 рр..
Мав змогу вшанувати.. Вічна пам'ять жертвам.. Я пам'ятаю !
***
Сьогодні зібрались з Русланом; купили чотири лампадки, рушник, хлібину.. Сіли на трамвай, ледве доїхали до кінцевої, така тиснява, думав всі на Лідерівський бульвар, коли ні.. на театрі Музкомедії вийшли. Погодьтеся, таки ж в театрі краще посидіти аніж прийти до монументу?
В думках одні дурниці, навіть не знаю про що й розповідати. Ге, якби хотілося, щоб цього всього того тоді не було: і тих тисячів ненароджених немовлят, мільйонів закатованих та заморених голодом, ох, як же не хотілося, але, на жаль це був не сон, це було наяву.
***
Прикро, що досить таки мало одеситів прийшли, щоб вшанувати своїх же земляків, проте, досить таки радує те, що є люди, які прийшли і вшанували, бо не байдужі до своєї країни та її багатостраждальної історії..
***
Холодна пустка, голодна пустка,
колись отут гуло життя.
Тепер немає й вже не буде,
Пропали села, пропали міста,
та відгули вже хутори.
Поставим свічку,
на пам’ять людям
у той жахливий
Голод-33.
.
субота, 26 листопада 2016 р.
понеділок, 14 листопада 2016 р.
В пам’ять Василю Симоненку
МОЄМУ УЛЮБЛЕНОМУ ПОЕТОВІ ПРИСВЯЧУЮТЬСЯ ЦІ СКУПІ ТА НЕЗГРАБНІ РЯДКИ..
Дорогий Василь Симоненко,
кожну мить, я згадую тебе,
хоч буває то лишень на хвильку,
а буває день не залишає те мене.
Ще бува, як сяду то згадаю
і в мандраж аж кидає й бере,
як в свої неповні тридцять
ти пішов до раю,
і звідтіль тебе ніхто вже не верне.
Мій улюблений Василю,
я гадаю, що любив
за все й понад життя
ти свою країну, матір й хату скраю.
Трішки згодом жінку і дитя.
Мій зажурений Василю,
я ридаю,
з того, що пішов від нас
ще молодим.
Може б зараз, я й не уявляю,
чи б побачив наяву тебе старим ?
15.11.2016
Дорогий Василь Симоненко,
кожну мить, я згадую тебе,
хоч буває то лишень на хвильку,
а буває день не залишає те мене.
Ще бува, як сяду то згадаю
і в мандраж аж кидає й бере,
як в свої неповні тридцять
ти пішов до раю,
і звідтіль тебе ніхто вже не верне.
Мій улюблений Василю,
я гадаю, що любив
за все й понад життя
ти свою країну, матір й хату скраю.
Трішки згодом жінку і дитя.
Мій зажурений Василю,
я ридаю,
з того, що пішов від нас
ще молодим.
Може б зараз, я й не уявляю,
чи б побачив наяву тебе старим ?
15.11.2016
понеділок, 7 листопада 2016 р.
Федір Сидорович Предтеча - автор всесвітньо відомої пісні "Расскинулось море широко.."
Чигиринський край славиться великою кількістю талановитих та знаменитих людей. На цій землі розквітнув державний розум та військовий талант гетьмана Богдана Хмельницького. Тут творив великий пророк Тарас Шевченко. Піснями та легендами вплелись у віти холодноярських лісів думи про Коліївщину. Жили тут і не настільки відомі особистості, але й не менш талановиті. До числа таких можна віднести постать звичайного моряка Федора Предтечі, який залишив вагомий слід у пісенній спадщині, давши світу можливість насолоджуватись простим мотивом пісні «Розкинулось море широко».
Вже другий рік поспіль Чигиринський НВК І-ІІІ ст. №2 веде пошукові роботи, які допомагають дізнатися якнайбільше про дану видатну постать. За ці два роки учні нашої школи дослідили та вивчили біографічні дані Федора Сидоровича, з'ясували його місце народження, місце поховання та власне історію написання самої пісні.Федір Сидорович Предтеча народився в 1885 році в м. Чигирині, на той час Київської губернії, в сім’ї Сидора Предтечі. З раннього віку наймитував з батьком у поміщиків, щоб хоч якось прогодувати їхню родину. Пізніше, не зважаючи на всілякі труднощі Федору вдалося закінчити церковно-приходську школу. З 1902 року переїжджає до Керчі шукаючи якогось заробітку. З того ж року Федір Сидорович почав працювати матросом на різних суднах.
Пісня «Розкинулось море широко» була написана у 1906 році на пароплаві «Одеса» у Червоному морі на честь його товариша Василя Гончаренка, який трагічно загинув від задухи в кочегарному відділенні.
З початку свого написання і по сьогоднішній день пісня вже давно стала приводом для легенд. Авторство цієї пісні приписували безлічі людей. Існує версія, що слова до цієї пісні були написані Миколою Щербиною у 1843 році, а музику написав Олександр Гурильов. От що про це казав син Віктор Предтеча: «Та ні, цю пісню написав мій батя, – переконливо стверджує Віктор Федорович і додає: – Я дуже добре пам’ятаю той листок із віршем, лискучий такий аркуш паперу, щільний, як із глянцевого журналу. Це був чорновик вірша, де все було почеркано В своєму пісенному репертуарі пісню співали такі відомі естрадні діячі: Юрій Морфессі, Леонід Утьосов, Федір Шаляпін, Євгеній Дятлов, Юрій Шевчук, Андрій Макаревич, Олексій Плотніков, Тетяна Буланова, Надія Плевицька. За таким переліком ми бачимо, що пісня є надзвичайно популярною та фактично безсмертною, що, на жаль, ми не можемо сказати про автора.
Річ в тому, що на сьогоднішній день майже ніхто не знає про поховання автора цієї всесвітньовідомої пісні, було прикро, коли учні нашої школи прийшли та побачили його занедбаний стан. З того дня було вирішено – привести місце поховання до ладу.
За ініціативи вчителя історії – Кравченка О. А. було сформовано волонтерський загін на базі учнів 7-11 класів, які забезпечивши потрібними для себе інструментами вирушили довести місце поховання до ладу.На нас чекала довга і клопітка робота. Потрібно було розчистити периметр місця поховання, прибрати та розрівняти сміттєву купу, навести косметичний ремонт та облагородити надгробок цієї славетної постаті.
І варто сказати, що з цією роботою ми впорались, тепер поховання Федора Сидоровича має більш-менш пристойний естетичний вигляд. В планах нашої школи вже розробляється ескіз пам'ятника Федору Предтечі, як автору однієї з найвидатніших пісень «Розкинулось море широко», яка в роки Другої Світової війни надихала та підіймала бойовий дух тисячам солдатам, а на сьогоднішній день так полюбилася мільйонам людей у всьому світі.
Ім'ям цієї людини планується назвати провулок в місті Чигирин, ми ж вважаємо, що Федір Сидорович дійсно цього заслуговує. Мала Батьківщина повинна знати героїв свого краю.
У 2015 році відбулася 130 річниця від дня народження Федора Сидоровича Предтечі.
Згасає літнє сонце вдалині
І розстеляє синю ковдру вечір,
В дворі своєму, в Чигирині,
Задумався, стоїть моряк Предтеча.
Олександр Петриченко
Едуард Кучма, студент І курсу ПНПУ ім. К. Д. Ушинського
Весна 2016-го року
пʼятниця, 4 листопада 2016 р.
ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ ТАЛАНОВИТИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК,СПІВЕЦЬ УКРАЇНИ, ДНІПРА І БОРОВИЦІ - МИКОЛА ЦИБЕНКО
У наш час досить важко знайти справжніх письменників, які писали від душі та щирого серця. Письменників, які в кожне слово вкладали часточку себе, свого тепла, своєї доброти. Письменників, які ночами не досипали, бо ж для них ніч - час думок , час коли вони наодинці зі своїми думками, це та пора, коли вони відкривають свою душу усьому світові. Одним із таких письменників, був уродженець села Боровиця, Чигиринського району, Черкаської області - Микола Іванович Цибенко.
Народився далекого 1939-го року, тоді, через очі ще малого Миколки пройшла Друга Світова війна, голод та переселення з рідного села, яке в майбутньому він не раз згадуватиме в своїх творах та віршах..
Було всього: і радості, і горя, і вдачі, і лиха, проте хлопчина все долав, і всі емоції, які отримував від того, вкладав і виливав у своїх рукописах. Від того до пера потягнувся ще з шкільних років.
Останній дзвінок пролунав у 1956 році. А тому після її закінчення потрібно відразу готуватися до вступних екзаменів. В тому ж році вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. П'ять років навчання пролетіли непомітно. Вже в 1961 році, за розподілом Микола Іванович їде в Казахстан до цілинного колгоспу працювати прорабом. Там же й одружився, незабаром народився син. Але якби не було добре та гарно в новім краю, проте доля підказувала, що дома найкраще. Все частіш снилася стара Боровиця. Снилися і ті кривуваті вулички, і та батьківська хата, і старе пасовисько, де ще малим з однолітками гнав пасти череди. Вже скоро він повертається в Україну і оселяється зі своєю родиною у Вільногірськ. Там влаштовується працювати до будівельного управління. Згодом, переїжджає до Дніпропетровська (нині – Дніпро), де від тої миті і до самої пенсії стає відданим своїй роботі в проектному інституті.
Не покидав і віршування. Невтомний трудівник, палкий патріот своєї країни, завжди з гумором, з під руки Миколи Івановича вийшло вісім поетичних збірок, які у всі роки приносили радість та втіху українському народу. Це були: «Пригоди Тихослава», «Лисяче серце», «Сім казок», «Ключ трава», «Ожуг», тощо. Його п'єси ставили у театрах Луганську, він сам – друкувався в різних журналах, на його вірші писалися пісні. Від цієї людини життя завжди вирувало ключем. Радів світові, був небайдужий до рідного краю, закарбувався всім, як людина чуйна, оптимістична, життєрадісна, життєвій силі якого могли б позаздрити більшість з нас. Але як всім нам відомо, що Бог забирає найкращих..
27 жовтня 2016 року на 77-му році свого життя перестало битися серце Миколи Івановича Цибенка, людини з великої літери, людини, яка творила і звершувала прекрасне та вічне.
Ось так закінчився життєвий шлях цієї видатної людини, яка лишила по собі слід в історії та культурі всієї України. Про таку людину пам'ятатимуть вічно, бо вони ж такі люди залишаються назавжди у наших серцях.
Едуард Кучма, студент І курсу ПНПУ ім. К. Д. Ушинського, влас. кор. «ЧВ»
Підписатися на:
Коментарі (Atom)









